Страницы газеты

               …Це були маленькі стовпчики із віноч­ками квітів, які ладнали невтішні ро­дичі загиблих. З одного боку, це бу­ло зрозуміло - люди, втративши близьких, назавжди пам'ятатимуть, де сталася трагічна втрата! Але дуже швидко дивна "мода" охопила округу, тому що, на жаль, рівень загибелі на дорогах внаслідок аварій або необережності перехо­жих досить висока. Як гриби після до­щу, стали рости і пам'ятки про це.

              Тепер майже через кожні 50 метрів можна побачити сумні згадки про людські трагедії. Це - частки справжніх кладовищ: із пам'ятника­ми, пагорбами, столиками, лавочка­ми і навіть огорожами! Яскравіють вони уздовж шляхів траурними вінка­ми...

              Але ж існує й іншій бік проблеми. Чи питали родичі загиблих, встанов­люючи, хоч і несправжні, але все ж таки могили, чи потрібно звичайним громадянам відчувати себе постійно в епіцентрі згадки про смерть? Адже для вшановлення пам яті про померлих споконвіку існують місця, відведені для цієї потреби - кладови­ща!

             Як стверджують психо­логи, поведінка людини за­лежить від дійсності, що її оточує. Якщо вона проки­дається із променем ласка­вого сонця - весь день її супровод­жує піднесений настрій. Якщо ж за вікном пейзаж похмурий та дощовий - руки опускаються, співробітники та домашні дратують. Що ж казати про те, що подо­рожні, хто день у день їздять на роботу до міста, змушені бачити "агітацію" про ивидкоплинність  та «марність» життя? Про яку ефективність праці може йтися, як­що за вікнами авто, із часто­тою метроно­му,  нам сповіщають про те, що "усі там будемо...", "життя - це фальш та суєта"?

               Православні люди розуміють, що могила на кладовищі має значен­ня лише для близьких небіжчика, а справжній "контакт" із його осо­бистістю, що продовжує своє існу­вання після смерті, має відбуватися у стінах церков - де звучать молитви за вічний спокій душі...

От і виходить, що символічні могилки на узбе­режжі доріг - це не тільки несвідоме знущання над психікою подорожую­чих, але і над релігійними тра­диціями! Адже родичі померлих при­ходять сюди не задля спілкування із душею близької людини і навіть не задля віддання пошани її тілу. До чого ж тоді весь цей фарс із розбудовою міні-могилок?