 9 березня 2011 року о 12.35
до чергової частини Новомосковського міського відділу міліції надійшло
повідомлення від оперативного чергового Дніпропетровського міського управління
ГУМВС України в області про анонімний дзвінок з мобільного телефону про те, що
в Новомосковську по вул.Леніна замінована школа.
Зважаючи на те, що на цій
вулиці ніяка школа не розташована, слідчо-оперативні групи негайно були
направлені в школи № 12 та № 14, які розташовані неподалік від вул.Леніна.
Інформація про цю надзвичайну ситуацію була передана в СБУ, прокуратуру, МНС,
ДАІ, службу швидкої медичної допомоги тощо, які теж негайно прибули для
рятування людей.
Одразу діти та колективи цих
шкіл були евакуйовані, а працівники вибуховотехнічного відділу ГУМВС України в
обасті крок за кроком почали досліджувати кожен клас, кожне приміщення шкіл.
Після напружених майже двох годин роботи будь-яких вибухових пристроїв знайдено
не було.
В цей же час проводилися і
оперативно-розшукові заходи по встановленню заявника, який повідомив про
надзвичайну подію. І вже близько 15.00 години ситуація прояснилась.
9 березня учні 7-А класу
Голубівської середньої школи прийшли на четвертий урок – алгебри, який був
замінений уроком праці. Вчителька праці дала учням завдання і зайнялася своїми
справами за вчительським столом у класі, не звертаючи уваги на те, що
відбувається за останньою партою. А в цей час там, «на гальорці», 13-річні однокласники
телефонували з мобільного телефону в міліцію та МНС і, викривляючи голос,
повідомляли про пожежу в селі Кільчень Новомосковського району та начебто
заміновану школу по вул.Леніна.
Чи замислювалися ці діти про
почуття вчителів і батьків тих дітей, яких евакуювали? Чи замислювалися вони
над тим, що так жорстоко не жартують? Чи думали про наслідки свого вчинку або
про почуття своїх батьків, яким прийдеться ще довго соромитися за них, та
відповідати по закону за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці
громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності? Мабуть ні. І в дитинстві,
мабуть, любі матусі не розповідали їм казку про хлопчика-вівчара, який двічі
звав на допомогу людей, вводячи їх в оману, що на стадо напали вовки, а коли
насправді трапилася біда, то на допомогу до нього ніхто не прийшов. Життя
непередбачуване і дай Бог, щоб цим дітям ніколи не довелося звати на допомогу
міліціонерів, медиків, пожежних і рятувальників. Але це відступ, а в дійсності
ж  на даний момент Новомосковським міським відділом міліції вирішується питання
про порушення кримінальної справи за ст.259 Кримінального кодексу України
(завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи
пошкодження об’єктів власності, - карається штрафом від п’ятисот до тисячи
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести
місяців, або обмеженням волі на строк до 5 років. Якщо це діяння вчинене
повторно, то покаранням є позбавлення волі на строк від 2 до 7 років) та
відшкодування батьками збитків, завданих малолітніми «терористами» державі в
результаті задіювання всіх основних державних служб на неправдивому виклику. Є
над чим замислитися перед тим, як «пожартувати».
Т.М. Попова, майор міліції
| 
